Спадкування (спадщина) в Україні

      Одними з найбільш розповсюджених питань до юриста – є питання, що стосуються спадщини. Рано чи пізно з ними стикаються більшість громадян. В даній статті наведені загальні відомості по цій тематиці, які дозволять зорієнтуватися в юридичному аспекті питання.
       Отже, що таке спадкування? Згідно українського законодавства спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). 
       До складу спадщини входять усі права та обов'язки (за винятком, визначеним ст. 1219 Цивільного кодексу України), що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. 
       Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, місцем відкриття – останнє місце проживання спадкодавця. 
       Існує два види спадкування: за заповітом або за законом.

       Спадкування (спадщина) за заповітом

       Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи з повною цивільною дієздатністю на випадок своєї смерті. Таке розпорядження здійснюється виключно особисто.
       Заповідач може призначити своїми спадкоємцями будь-кого, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних або родинних відносин. Також, заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за виключенням осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Заповіт може бути складений щодо усієї спадщини або тільки її частини. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.
       Статтею 1241 ЦК України передбачені особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, до яких законом віднесені: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.
       Чинним законодавством встановлено суворі вимоги до форми заповіту: він має бути складений письмово, із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем, посвідчений нотаріусом (або іншими посадовими, службовими особами, в передбачених законом випадках). 
       Заповідач має право у будь-який час скасувати, скласти новий заповіт або внести в нього зміни.
       Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (тобто недійсним). Крім того, заповіт можна оскаржити до суду та визнати його недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (наприклад, заповіт, складений за погрозами).

       Спадкування (спадщина) за законом

       Якщо спадкодавець не залишив заповіт – спадкування відбувається за законом. Спадкування за законом здійснюється почергово, при цьому кожна наступна черга таких спадкоємців одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, передбачених законом.
       Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. 
       Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. 
       Згідно зі статтями 1261-1265 ЦК України: у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки; у другу чергу – рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; у третю чергу – рідні дядько та тітка спадкодавця; у четверту чергу – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини; у п'яту – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення), утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.
       Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, проте спадкоємці можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них: за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна; за письмовою угодою, посвідченою нотаріусом, – якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів.

       Здійснення права на спадкування (прийняття спадщини)

       Спадкоємець має право як прийняти спадщину, так і не прийняти її. Це стосується спадкоємців і за заповітом, і за законом. Згідно з ч.2 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, автоматично вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого законом строку він не заявить про відмову від неї.
       Ті ж спадкоємці, які не проживали постійно з спадкодавцем на час відкриття спадщини, мають особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. 

       Строки для прийняття спадщини

       Для прийняття спадщини законом встановлено строк у шість місяців, який починається з часу смерті спадкодавця або оголошення його померлим.
       Разом з тим, у разі пропуску цього строку через поважні причини, такий спадкоємець може звернутися до суду з проханням визначити йому додатковий строк, достатній для подання відповідної заяви.
       Існує таке поняття, як відумерлість спадщини. Так, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом (або усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини чи відмови від її прийняття) суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. 
       Внаслідок такого рішення спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем її відкриття.

       Оформлення спадщини (права на спадщину)

       Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на неї. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. 
       Спадкоємець же, який прийняв у спадщину нерухоме майно, зобов'язанийзвернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається також на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. 
       Таке свідоцтво видається після закінчення шести місяців з часу її відкриття.
       Крім того, успадковане нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Як подати на аліменти без розлучення?

Життєві ситуації виникають по різному, шлюбні відносини тривають, а інколи спільне проживання Розлучення за певних підстав ускладнюється або взагалі неможливе. Проте, утримання батьками неповнолітніх дітей є обов'язком, що передбачається законом (стаття 180 СК України). Значення не має батько, чи мама. Тому постає питання, як подати на аліменти без розлучення? Адже, проживання у нас час можна назвати тільки - існуванням.

В Україні подача на аліменти без розлучення відбувається за загальними правилами, відповідно до СК України. В будь якому випадку потрібне складання позову до суду. Цього лякатися не слід, шлях не є складний, тому для прикладу позовна заява на аліменти. Залишається переробити її під свої вимоги, зробити копії заяви та доданих документів і до суду. Суму аліментів призначає суддя, з розрахунку не менше 30% від дитячого прожиткового мінімуму. Але суд має врахувати всі потрібні обставини, здоров'я платника аліментів, його матеріальний стан тощо.

При подачі на аліменти без розлучення чи в розлученні необхідно знати, що у разі невідомого місця знаходження одного з батьків (батька або мами), які мають сплачувати аліменти, ухиляються від них або у них відсутні заощадження на сплату, то утримання дитини  відбувається за рахунок державних коштів, має призначатися матеріальна допомога, не менша від тридцяти відсотків прожиткового мінімуму (стаття 181, пункт 8 СК України). Мінімум на кожний квартал поточного року, призначається окремо. 

Доволі часто траплялися випадки, коли один з батьків виїхав за кордон, у такому разі аліменти стягуються на утримання неповнолітніх відповідно до чинної Постанови КМУ №1203, від 19 серпня 2002 року.  

Хуліганство

      Хуліганство в Україні є правопорушенням, за яке передбачена як кримінальна так і адміністративна відповідальність. Що ж таке хуліганство? В яких випадках дії винного кваліфікують як дрібне хуліганство, а в яких наступає кримінальна відповідальність?

Кримінальна відповідальність за хуліганство

      Кримінальна відповідальність за хуліганство передбачена статтею 296 Кримінального кодексу України (далі КК України), згідно з якою хуліганством є грубе порушення громадського порядку за мотивами явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. 
      Якщо конкретизувати, то хуліганство може полягати у заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв потерпілим, пошкодженні чужого майна, тривалому і наполегливому перешкоджанні нормальній роботі громадських закладів тощо. Тобто, вичерпного переліку хуліганських дій немає, питання про наявність в діях особи даного складу злочину вирішується в кожному конкретному випадку. 
      Важливими ознаками хуліганства є місце, час і обстановка його вчинення. Кримінальне караним є грубе порушення громадського порядку. Про грубість такого порушення можуть свідчити тривалість незаконних дій, кількість потерпілих, їх вік, ступінь порушення їх прав і законних інтересів тощо.
      Іншою важливою ознакою хуліганства є мотив його скоєння. Хуліганством є дії, вчинені виключно з мотивів явної неповаги до суспільства (прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоствердитися за рахунок приниження інших осіб). Явність неповаги до суспільства виражається в його очевидності і безсумнівності як для винного, так і для очевидців його дій.
      Існує також «кваліфіковане» хуліганство, тобто злочин, вчинений за обставин, які свідчать про більшу суспільну небезпеку і тягнуть за собою більш суворе покарання (наприклад, вчинення хуліганства групою осіб; з опором співробітнику міліції; із застосуванням зброї і т.д.). 
      За просте (некваліфіковане) хуліганство передбачено покарання у вигляді штрафу від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8 500 - 17 000 гривень), арешту на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до п'яти років. Найбільш суворе покарання за кваліфіковане хуліганство (без сполучення з іншими злочинами) - позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
      Нести кримінальну відповідальність за хуліганство може особа, яка досягла 14 років (частина 2 статті 22 КК України).

Дрібне хуліганство

      До дрібного хуліганства відносять нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Іншими словами, дрібним хуліганством визнаються дії, що не мають ознак кримінально караного хуліганства. Такі дії тягнуть за собою адміністративну відповідальність і стягнення у вигляді штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51-119 гривень), виправних робіт на термін від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, адміністративного арешту на строк до п'ятнадцяти діб. Дане правопорушення передбачено статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 

Аліменти на дитину

Аліменти на дитину (дітей)

      Право на аліменти походить з закріпленої ст.180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) обов'язку батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. 
      Стягнення аліментів не залежить від того, чи знаходяться в шлюбі батьки дитини, розлучені вони або взагалі не перебували в ньому. Аліменти на дитину стягуються на користь одного з батьків, з яким проживає дитина, є його власністю і повинні використовуватися за цільовим призначенням, тобто саме на утримання дитини. 
      Аліменти є одним із способів виконання батьками обов'язку по утриманню дітей. Згідно ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. 
      Для примусового стягнення аліментів необхідно звертатися до суду з відповідною позовною заявою. Дана категорія справ не є складною і, як правило, розглядається досить швидко в порівнянні з іншими судовими справами. 
      Не багато хто знає, що отримання аліментів на дитину не завжди пов'язане з судом. Відповідно до ст.189 СК України батьки можуть укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому самостійно визначити розмір та строки їх виплати. Такий договір посвідчується нотаріально та його умови не можуть порушувати права дитини, встановлені законом.

Розмір аліментів

      Розмір аліментів індивідуальний і він визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням таких обставин, як стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище самого платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки чи сина; а також інших обставин, що мають важливе значення. 
      Чи встановлений мінімальний розмір аліментів? Відповідно до ст. 182 СК України виплати на одну дитину не можуть бути менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Якщо аліменти менше цього розміру, дитині призначається державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму. 
      Отже, розмір аліментів може бути визначений: в частці від доходу матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі. 
      Частка заробітку одного з батьків, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом. У твердій грошовій сумі аліменти стягуються якщо платник аліментів має мінливий, нерегулярний дохід, або при наявності інших обставин, що мають істотне значення. Визначена судом сума підлягає індексації. 
      Відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом змінений (як зменшений, так і збільшений). Для цього необхідне рішення суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них. 

Аліменти після 18 років (на повнолітню дитину)

            Українським законодавством передбачено випадки, при яких батьки зобов'язані сплачувати аліменти на утримання своїх повнолітніх дітей. 
      Згідно ст.ст. 198, 199 СК України такий обов'язок виникає в двох випадках: 1) відносно непрацездатних дочки і (або) сина, які потребують матеріальної допомоги, за умови, що батьки можуть таку матеріальну допомогу надавати; 2) якщо повнолітня дитина продовжує навчання і в зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, знову ж таки, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (другий випадок - до досягнення двадцяти трьох років). 

 Розірвання шлюбу (розлучення)

      На жаль, реєстрація шлюбу в України часто закінчується подачею подружжям документа під назвою заява про розірвання шлюбу. Цей процес закономірно викликає масу запитань юридичного характеру. У зв'язку з цим, наразі одним з найбільш використовуваних інститутів сімейного права є розірвання шлюбу. Саме тому, знання правової сторони даної процедури стабільно є затребуваним. 
      Як правило, всі знають про те, що можна подати заяву на розлучення, однак які саме необхідно здійснювати дії, куди подавати заяву, як проходить розірвання шлюбу або судовий процес - знають не всі. В яких же випадках можна подавати заяву на розлучення в РАЦС, а в яких - уже до суду? 
       Розірвання шлюбу або «розлучення» є одним з видів припинення шлюбу поряд зі смертю або оголошення померлим одного з подружжя. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання (розлучення) згідно зі ст. 105 Сімейного кодексу України може мати місце у передбачених законом випадках: 1) державним органом реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою подружжя або за заявою одного з подружжя; 2) судом за спільною заявою подружжя або за заявою одного з подружжя.
      Розлучення у відділі РАЦС за спільною заявою чоловіка і дружини можливе за відсутності дітей (ст. 106 СК України). Це найлегший варіант. У такому випадку державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу після закінчення одного місяця з дня подання такої заяви. Заява про розлучення до закінчення цього терміну може бути відкликана. 
      Розірвання шлюбу органом РАЦС за заявою чоловіка або дружини згідно зі ст. 107 СК України можливе якщо другий з подружжя: визнаний безвісно відсутнім, визнаний недієздатним або засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років. 
      Під процесом розлучення, як правило, розуміється процедура розлучення через суд. Таким шляхом, за спільною заявою, розривається шлюб у пари, що має дітей (ст.109 СК України). У цьому випадку суд також виносить рішення про розірвання шлюбу після закінчення одного місяця з дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розлучення. 
      Крім того, можливо розірвати шлюб шляхом подання позову до суду одним з подружжя згідно зі ст. 110 СК України. 
      Підстави для такого позову визначені у ст. 112 СК України. Відповідно до частини 2 зазначеної статті суд виносить рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. 
       Розлучення (розірвання шлюбу) необхідно зареєструвати в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Після цього видається Свідоцтво про розірвання шлюбу. 
      Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу (як правило це жінка), за своїм бажанням має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. 
      Звичайно, слід зазначити, що процес розлучення подружжя має деякі нюанси, які необхідно враховувати в кожній конкретній ситуації. 
      Дуже часто процедуру розірвання шлюбу ускладнює поділ майна подружжя, який, хоча й пов'язаний з розлученням, однак не є перешкодою для нього. Цю проблему вирішує шлюбний договір, який передбачений українським законодавством, проте, як і раніше, є вкрай непопулярним у майбутнього подружжя. 

Ми відкрилися!

У м. Полтава по вул. Пушкіна 65 оф.3 відкрилася безкоштовна юридична консультація.
Ми працюемо з понеділка по суботу з 9 до 18 годину, в неділю за домовленністю.
Наш номер телефону: 65 59 06 або +38 095 049 4858
Просмотреть Безкоштовні юридичні консультації на карте большего размера